Сторінки осіннього світла: щоденник з пансіонату
Осінь розсипає золоте листя за вікном, а я, Марія Петрівна, сиджу в затишному кріслі, тримаючи чашку ромашкового чаю. Мені 79, і мої дні тепер проходять у пансіонаті для літніх – місці, яке стало для мене не просто притулком, а новим домом, де серце відпочиває, а душа співає. У цьому щоденнику я хочу розповісти вам, як звичайні будні перетворюються на маленькі дива, як пансіонат, такий як Ваш Дім, дарує золотому віку нові барви. Кожен запис – це сторінка мого осіннього світла, сповненого тепла й радості. Перша сторінка: як я знайшла дім Коли мої діти вперше заговорили про пансіонат, я уявляла собі щось сумне – холодні стіни, тишу, відчуженість. Але коли ми приїхали сюди, я побачила сад, де гуділи бджоли, і світлі коридори, прикрашені картинами. Доглядачка Наталя зустріла мене з посмішкою: “Пані Маріє, любите чай із ромашкою чи м’ятою?” Я відповіла, що ромашкою, і вона додала ложечку меду – як я люблю. У той момент я відчула: це не просто місце, це дім. Моя кімната – наче маленький куто...